Методичні рекомендації щодо здійснення психолого-педагогічного супроводу батьків дітей з особливими потребами в умовах інклюзивної освіти

Народження дитини з порушеннями в розвитку завжди є стресом для сім’ї. Дитина-інвалід обмежена в свободі і соціальній значимості. У неї дуже високий рівень залежності від сім’ї, обмежені навики взаємодії в соціумі. Проблема виховання і розвитку «особливої» дитини стає складною для сім’ї, батьки опиняються в психологічно непростій ситуації: вони відчувають біль, горе, відчуття провини, часто впадають у відчай. Таким сім’ям необхідна комплексна психолого-педагогічна допомога. До роботи з сім’єю, що має дитину з особливими потребами, слід підходити з гуманістичних позицій, орієнтувати батьків на випереджаючу підготовку дитини до життя, виробляти у уміння мислити категоріями майбутнього, формувати позитивні перспективи її розвитку. До порушень адаптації таких дітей, що найчастіше зустрічаються, відносять «комплекс жертви», що виражається в апатії, відмові від відповідальності за себе і інших, безпорадності, зниженні самооцінки, і «комплекс знедоленості», для якого характерна звичка розраховувати лише на самого себе. Подібне емоційне самопочуття здійснює негативний вплив на душевне благополуччя як батьків, так і їх дітей, на їх стосунки з тими, що оточують, і підсилює соціально-психологічні та особистісні конфлікти, спричиняє серйозні проблеми у навчанні і засвоєнні соціальних норм поведінки школяра.
Загальною для вчителів і для батьків є проблема толерантності. Сім’я багато в чому може допомогти школі. Проте дуже часто саме батьки сіють зерна ворожнечі, неприязні, навіть не помічаючи цього. Діти наслідують оцінки батьків, сприймають їх негативне відношення до інших людей, не таких як усі. Як показує досвід ворожнечею дорослих заражаються і діти. В зв’язку з цим цілеспрямовану роботу необхідно проводити з батьками учнів, роз’яснювати їм важливість виховання у дітей культури спілкування. Досить складно формувати толерантність у дітей, якщо цією якістю не володіють батьки, адже саме особистий приклад дорослих виховує у школярів відчуття пошани до інших людей, толерантність до інших поглядів.
Перевиховати батьків навряд чи зможе педагог, але вплинути на характер взаємин батьків з дітьми, відкоректувати їх дії по відношенню до дитини і інших людей можливо шляхом:
• виявлення труднощів, проблем взаємодії в сім’ї і підбір педагогічних засобів його регулювання;
• створення сприятливої атмосфери для встановлення контактів батьків і дітей при організації спільної діяльності.
Орієнтовною тематикою бесід з батьками може бути:
• Роль спілкування в житті дитини.
• Причини виникнення конфліктів у дітей.
• Як навчити дітей спілкуватися?
• Як навчити дитину розуміти інших людей?
• Виховання в дітей чуйності і уважності.
• Етика родинного спілкування.
• Виховання терпимого відношення до людей.
Оскільки формування особистості будь-якої дитини, у тому числі і з відхиленнями у розвитку, відбувається в першу чергу в сім’ї, то від характеру взаємовідносин батьків з дитиною залежить, наскільки адекватними будуть її контакти з соціальним середовищем. Виявлено, що більшість сімей з проблемними дітьми характеризуються різними типами дисгармонійного виховання та низьким рівнем спілкування. Практика свідчить, що відношення батьків до такої дитини іноді буває невірним: від повного ігнорування хворобливих симптомів до значного перебільшення цих симптомів, постановки власного діагнозу і панічною реакцією на нього. Тому, насамперед, при консультуванні батьків, потрібно врахувати не тільки характер захворювання дитини та її індивідуальні особливості, але й специфіку шкільної та сімейної ситуації.
Практика свідчить, що при народженні дитини з відхиленнями у розвитку її батьки стикаються з наступними проблемами:
 суперечливі почуття до дитини;
 відсторонення від дитини, передача відповідальності за дитину державним навчальним закладам;
 в сім’ях, де крім дитини з обмеженими можливостями, є і інші, звичайні діти труднощі пов’язані з застосуванням різних методів виховання по відношенню до здорових і хворих дітей;
 негативні тенденції в психічному стані батьків (матерів) проявляються в неадекватній поведінці – агресивність, роздратованість, нестриманість, недоброзичливість;
 психологічна травмованість батьків, яка не дозволяє їм адекватно ставитись до проблеми народження хворої дитини.
Тут важливо врахувати, що подолати таку психологічну травму без втручання психолога та спеціальних психокорекційних заходів неможливо.
Важливим напрямком у роботі практичного психолога, соціального педагога, вчителів є робота з батьками «особливої» дитини. Батьки мають бути залучені працівником психологічної служби до організації корекційно-виховного процесу.
Оскільки розвиток та виховання дитини з особливими потребами потребує спеціальних знань про захворювання, його наслідки та потенційні можливості дитини, важливим є належна організація роботи мультидисциплінарної команди фахівців у навчальному закладі. Батькам необхідно надавати практичні поради щодо нагляду за дітьми, пояснення та рекомендації щодо вирішення повсякденних проблем, пов’язаних з вихованням, знайомство з досвідом інших батьків. Основні форми роботи з батьками в цьому напрямку – групова: проведення семінарів, консультацій, лекцій, зборів та ін. Одночасно взаємодія може організовуватись і в індивідуальній формі (індивідуальні бесіди та індивідуальне консультування).
Організація психологічного супроводу батьків при здійсненні інклюзивної освіти повинна спиратись на досвід спеціальної психології, яка пропонує роботу з батьками об’єднувати у два напрямки:
 освітньо-просвітницька робота з батьками усіх дітей;
 психологічний супровід сімей, які виховують дітей з відхиленнями у розвитку.
На етапі просвітницької роботи психологічна служба розкриває загальні проблеми психічного розвитку дітей з особливими потребами. Потрібно знайомити батьків з прийомами реагування на особливості поведінки як їх дитини, так і її однолітків. Окрім того, розвиток та виховання дитини з особливими потребами потребує спеціальних знань про захворювання, його наслідки та потенційні можливості дитини. Батькам необхідні практичні рекомендації по нагляду за дітьми, пояснення та рекомендації по вирішенню повсякденних проблем, пов’язаних з вихованням, знайомство з досвідом інших батьків, які успішно розв’язали подібні проблеми.
Слід враховувати, що особливості психологічного супроводу сімей полягають в тому, щоб сім’я сприймалася як єдиний, цілісний організм, який переживає проблеми психолого-педагогічного характеру, у зв’язку з чим допомога надається усій сім’ї, а не тільки дитині. Тут використовуються традиційні види діяльності психолога.
Головне завдання психолога, соціального педагога у роботі з сім’єю полягає в тому, щоб батьки з його допомогою змогли побачити реальну перспективу розвитку своєї дитини, визначили можливі труднощі соціального розвитку, які виникають в певні вікові періоди, а також визначити свою роль в процесі психолого-педагогічного супроводу дитини.
Окрім того, психолог повинен допомогти батькам в коректній і тактовній формі позбавитися від ілюзій в плані майбутнього дитини. Разом з тим психолог повинен посилити віру батьків у можливість і перспективи розвитку дитини, в те, що правильно організований корекційний вплив дозволить оптимізувати подальший інтелектуальний і особистісний розвиток дитини. За необхідності психолог здійснює корекцію психічного стану батьків. Завдання психолога полягає в профілактиці невротизації або психопатизації батьків (особливо мам та бабусь) шляхом організації системи надання індивідуальних консультативних послуг.
В рамках консультативно-корекційної допомоги батькам у розв’язанні проблем психолог може використовувати різні форми роботи, до яких належить:
1. Система тренінгових вправ, спрямованих на формування та розвиток почуття батьківської любові.
2. Психокорекційна робота з матерями, які виховують дітей з відхиленнями в розвитку.
3. Групові психокорекційні заняття «Гармонізація внутрісімейних відносин».
4. Письмові форми викладання проблеми – батьківські твори: «Моя проблема», «Мій життєвий шлях», «Історія життя моєї дитини».
Психолого-педагогічна підтримка батьків є життєво необхідною, тому, що саме від батьків та їх внеску в процес виховання та навчання залежить повноцінний розвиток дітей з обмеженими можливостями.